Історики

Ки́ївська Русь (Русь або Давньору́ська держа́ва) (давньорус. Роусь) — середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. Існувала з кінця 9-го до середини 13-го століття. Являла собою об'єднання східно-слов'янських племен під владою династії Рюриковичей. В часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Історичним ядром Русі стало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. Провідну роль у становленні держави відіграло Полянське князівство з центром у Києві. Київська Русь заклала традиції незалежної державності на території України. В цей час українська народність отримала могутній стимул для свого подальшого розвитку. На думку українського історика М. Грушевського: «Київська Русь є першою формою української державності». Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX–XIII ст, прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян та зробила їх рівноправними учасниками політичного життя Європи та Близького Сходу.

Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго у 972 році. В цей час були підкорені сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилось величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Другий період охоплює князювання Володимира I Великого (980–1015) та Ярослава I Мудрого (1034–1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне і культурне життя держави, а також вироблений кодекс законів.
Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого у 1054 році або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113–1125) та його сина Мстислава I Великого (1125–1132). Після захоплення та разорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 році, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь в 1237–1241 рр. і руйнування Києва в 1240 році поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.