Дослідники

Богатирі — казкові оборонці руської землі, змієборці (відоме літописне оповідання про Кирила Кожум'яку), що виявляють надлюдську силу і здібності.

Ідея богатирства, що до останніх часів жила в українських народніх масах, творить ту основу, до якої в'яжуться й зайшлі богатирські казки новіших формацій, тісно сполучені з старим богатирським епосом, який оповідає про богатирів княжого Києва часів Володимира Великого, але який в Україні не зберігся, заховавшись тільки в нащадків українських виселенців на півночі Росії. Новіша богатирська казка, часто зовсім відірвана від історичної обстанови, далі творить той поетичний запас, шо з нього народна творчість черпає загальники богатирського образу щоразу, як хоче піднести якусь особу чи ІСТОРИЧНИЙ момент, понад рівень пересічних людських відносин.

Дослідники майже одностайні у думці, що колись Київський цикл билин ні єдиним і, подібно збережені новгородським, існували билини рязанські, ростовські, чернігівські, полоцкие, галицько-волинські... У тому ж, щодо XIX і ХХ століття залишилися самі київські і новгородські, є своє історична закономірність. «Былина,– помічає з цього приводу Д.С. Лихачов,– не залишок минулого, а художественно-историческое твір минуле. Її ставлення поваги минулому активно: у ній відбиті історичні погляди народу більшою мері, ніж історичної пам'яті. Історичний зміст билин передається оповідачами казок свідомо. Збереження історично цінного в епосі (чи це імена, події, соціальні стосунки або навіть історично вірна лексика) є результатом свідомого, історичного відносини народу до змісту епосу. Народ у своїй билинному творчості виходить із досить чітких історичних поглядів на часу богатырства київського. Свідомість історичної цінності переданого своєрідних історичні уявлення народу, Не тільки механічне запам'ятовування, зумовлюють стійкість історичного змісту билин».

Народ зберіг історично цінну фансировину у київських і новгородських билинах, у яких маємо постають двоє геть різних типи міській та державного життя Київської Русі. Билинний Київ завжди – центр княжої, структурі державної влади, переважають у всіх сюжетах Київського циклу однак укладено конфлікт богатиря (особистості) і князя (влади). Тоді як билинний Новгород – завжди уособлення вічовій влади, що також позначається переважають у всіх конфліктних ситуаціях Василя Буслаева і мужиків новгородських, Садко і торгових. А Героический цикл – то це вже новий етап й у російської історії, й у російському епосі. Тут чільною стає ідея захисту від рідної землі, решта відступає другого план.

Час виникнення билин Київського циклу, як і Новгородського, хронологічно збігається з часом розквіту цих государств-княжеств. У період розквіту Київської Русі – найбільшого з середньовічних держав епохи – відбулася переробка найдавнішого архаїчного пласта міфів і переказів, «историзация колишніх традицій» (В.П. Аникин) як і усній народної літературі, і у письмовій. Адже за створенні першого літописного зводу «Повісті временних літ» до нього точно як і ввійшли перероблені і «историзованные» поганські преданья старовини глибокої.

У цьому плані билини Київського циклу щонайменше достовірний історичний джерело, ніж будь-які інші – літописні і літературні.

Як Новгород відокремлений у російській історії, і богатирі його помітно вирізняються серед героїв російського епосу. Билини про Садко і Василя Буслаева непросто нові оригінальні сюжети і теми, а й нові епічні образи, нові типи героїв, яких немає знає Київський цикл. Виникнення Новгородського циклу дослідники належать до XII віці – часу розквіту Пана Великого Новгорода і початку занепаду Київської Русі, шматованої князівськими усобицами. «Розквіт Києва,– зазначає Д.С. Лихачов, порівнюючи Новгородський цикл з прийняттям Київської,– був у минулому – і поваги минулому прикріплюються епічні сказання про військових подвиги. Розквіт ж Новгорода для XII століття живої сучасністю, а теми сучасності були передусім соціально-побутовими... Приблизно так як час Володимира Святославовича уявлялося у билинах часом «епічних можливостей» у сфері військової, так час вічових порядків в Новгороді було ж часом «епічних можливостей» у сфері соціальної».

Билини - це одна з поетичних форм усної народної творчості. Цей жанр виник у ті часи, коли ще не було винайдено книгодрукування. Народ, створюючи талановиті поетичні твори, передавав їх з вуст у вуста, з покоління в покоління. Так деякі билини дійшли і до нашого часу. За формою своєї билини є історичними піснями. Головними героями билин були в основному герої, що прославляють своїми подвигами Велику Русь, захисники слабких і скривджених.

Одним з улюблених героїв, оспіваних у билинах, був Ілля Муромець. Наприклад, у билині під назву «Ілля Муромець і Соловей-розбійник» описується битва богатиря з ворожою силою під містом Черніговом, а після - і з самим Солов'єм-розбійником. Ніхто вже й не сподівався, що місто буде звільнений, а Ілля Муромець "Став конем топтати та став списом колоти, АІ побив він цю силу всю велику». Радісні люди просили стати свого визволителя воєводою, але той хотів потрапити до Києва, до князя Володимира. Розповідаючи богатирю про коротку дорогу, люди попередили, що живе біля річки Соловей-розбійник. Коли той свистить, то «що є людей, всі мертві лежать». Не злякався Ілля Муромець і відправився в дорогу. З тугого лука випустив він стрілу і вибив розбійникові очей.

Прикутого до стремена, привіз богатир його до Володимира. І коли князь переконався в тому, що ворог спійманий, Ілля вивіз Солов'я в чисте поле і відрубав йому голову. У билині народ славить сміливість, рішучість, вміння не відступати перед труднощами. Нехай герой трохи не розумніший, але ж переміг ж він у кінці кінців нечисть.

Про велику фізичній силі і могутності російських богатирів ми дізнаємося і з билини «Вольга і Микула Селянинович». Описаний в ній такий випадок. Князь Вольга Святославович їхав зі своїм військом-дружиною стягувати данину. У полі він побачив, як селянин Микула Селянинович оре, і був вражений його силою. «А співу-коріння вивертають, а великі-то каміння в борозну валить». Попросив Вольга приєднатися того до дружини, адже по дорозі нишпорять розбійники. Далеко від'їхали вони від ріллі, як згадав Микула, що забув свою соху в землі. Спочатку п'ять дружинників, потім десять, а потім і ціле військо не змогло витягнути сошку із землі. А богатир «брав цю сошку однією ручкою» і з легкістю витягнув. І коли Вольга, здивований, запитав: «Хто ж ти?» - Микула відповів, що він селянин, оре землю, годує хлібом матінку-Русь. Описуючи в цій билині силу богатиря, народ робить наголос на тому, що він - виходець з народу, простий селянин. І в змаганні силою переміг ціле військо.

Так народ славив своїх героїв, захоплюючись їх подвигами, їх доблестю, потужністю і великою силою.